Правове забезпечення стратегічного інвестування з використанням досвіду ЄС

Вінник Оксана Мар’янівна

Стаття присвячена проблемам забезпечення ефективності інвестування в умовах повоєнної відбудови України. У зв’язку з цим аналізується стан економіки та інших сфер суспільного буття України з огляду на втрати від російської агресії, визначається обсяг коштів, необхідних на відбудову, роль нормативно-правового забезпечення в посиленні ефективності інвестування, його корегування з огляду на необхідність повоєнної відбудови і, відповідно, збільшення можливостей для залучення інвестицій. Стимули для приватного інвестування, що забезпечує Закон 2020р. «Про державну підтримку інвестиційних проектів із значними інвестиціями в Україні» та внесені в нього зміни 2023 р., не спроможні повністю вирішити залучення необхідних для повоєнної відбудови колосальних (понад 400 млрд. дол.) коштів. У зв’язку з цим постає проблема залучення інвестицій від дружніх держав та пошуку адекватних правових механізмів. Досвід ЄС може прислужитися в цій справі, оскільки Регламент 2021/2085 від19.11.2021 (Council Regulation (EU) 2021/2085 of 19 November 2021 establishing the Joint Undertakings under Horizon European and repealing Regulations (EC) No 219/2007, (EU) No 557/2014, (EU) No558/2014, (EU) No 559/2014, (EU) No 560/2014, (EU) No 561/2014 and (EU) No 642/2014. ST/12156/2021/INIT) передбачає правовий механізм залучення коштів кількох дружніх держав (членів ЄС) та приватного бізнесу для реалізації стратегічних інвестиційно-інноваційних проектів у формі інституційних державно-приватних партнерств. Закон України «Про державно-приватне партнерство» не передбачає ні інституційної форми партнерства, ні можливості залучення в ролі державних партнерів, крім України та органів місцевого самоврядування, інших (дружніх для України) держав. Враховуючи потребу в іноземному (на рівні держав) інвестуванні, що докорінно відмінна від обтяжливої для країн-донорів безкоштовної допомоги, та курс України на Євроінтеграцію (і, відповідно, вирішення проблеми адаптації українського законодавства до права ЄС), українському законодавцеві доцільно врахувати положення зазначеного Регламенту ЄС, не ігноруючи при цьому умови України.